21 березня - Всесвітній день поезії Всесвітній день поезії Всесвітній день поезії — свято, яке відзначається щороку 21 березня (у день весняного рівнодення). Встановлено 1999 року ухвалою 30-ої сесії ЮНЕСКО. Уперше відзначено 21 березня 2000 року. Уперше Всесвітній день поезії пройшов у Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО. «Поезія, — йдеться у рішенні ЮНЕСКО, — може стати відповіддю на найгостріші та найглибші духовні питання сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї якомога більше широку суспільну увагу». Всесвітній день поезії покликаний дати можливість ширше заявити про себе малим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів, а також літературним клубам, які відроджують одвічну традицію живого звучного поетичного слова. Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі. (Ліна Костенко) Уся історія людства показує, що поетичне слово йде поруч із людиною. З давніх-давен людина використовувала дар Божий — мову — для вираження своїх емоцій чи оспівування найпрекраснішого почуття — любові. Вважається, що найдавніші вірші-гімни були створені в XXIII столітті до нашої ери. Автор віршів — поетеса-жриця Ен-хеду-ана (En-hedu-ana), про яку відомо лише те, що вона була дочкою аккадського царя Саргона, який завоював Ур (територія Ірану). Ен-хеду-ана писала про місячного бога Нанне і його дочку, богиню ранкової зорі Інанні. Поети — люди, багаті душею. Вони здатні до вияву сильних емоцій, їм властиве почуття прекрасного. Це спонукає їх до вияву подяки Творцеві за життя, розмаїття природи (флори і фауни) у поетичній формі. Приклади цього — Книга псалмів та багато молитов, записаних у Старому Заповіті ще на зорі людства. Коли бачу Твої небеса – діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив, – то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш? А однак учинив Ти його мало меншим від Бога, і славою й величчю Ти коронуєш його! Учинив Ти його володарем творива рук Своїх, все під ноги йому вмістив: худобу дрібну та биків, їх усіх, а також степових звірів диких, птаство небесне та риби морські, і все, що морськими дорогами ходить! Господи, Боже наш, – яке то величне на цій землі Твоє Ймення! (Псалом 8) А шедевр поетичного слова «Пісня над піснями» показує, що давні люди були здатні до сильних почуттів та прояву глибокої любові і висловлювали це у поетичних рядках. Я — саронська троянда, я долинна лілея! Як лілея між тереном, так подруга моя поміж дівами! Як та яблуня між лісовими деревами, так мій коханий поміж юнаками, — його тіні жадала й сиділа я в ній, і його плід для мого піднебіння солодкий!.. У віршах найбільш точно виражена думка автора, його переживання, ставлення до життя. Часом захоплення поезією стає змістом життя. Про це вірш Ліни Костенко «Доля». Наснився мені чудернацький базар: Під небом, у чистому полі, Для різних людей, для чесних і скнар, Продавалися різні Долі… Дехто щастям своїм платив. Дехто платив сумлінням. Дехто золотом золотим. А дехто вельми сумнівним. Поетеса Ліна Костенко Долі-ворожки, тасуючи дні, До покупців горнулись. Долі самі набивались мені. І тільки одна відвернулась. Я глянула їй в обличчя сумне, Душею покликала очі. — Ти все одно не візьмеш мене, – Сказала вона неохоче. — А може, візьму? — Ти собі затям, – Сказала вона суворо. – За мене треба платити життям, А я принесу тобі горе. — То хто ж ти така? Як твоє ім’я? Чи варта такої плати? — Поезія рідна сестра моя. Правда людська – наша мати. І я її прийняла, як закон, Диво велике сталось: Минула ніч. І скінчився сон. А Доля мені зосталась. Людина, що знаходиться у фокусі поетичних променів — це складна особистість, чутлива до найдрібнішої неправди, інтелектуально багата, не заспокоєна в духовній суті. Її поезія — це не просто точна рима. У поезії має бути душа поета. Таку думку висловив Василь Симоненко у своєму вірші «Про поезію». Поету, кажуть, треба знати мову Та ще й уміти вправно римувать. Натхнення і талант — і все готово, Слова самі піснями забринять. То правда все, але не в тому сила, Мені здається, що не тим вірші У дні тяжкі серця наші палили, Любов і зненависть будили у душі. Бо не запалить серце точна рима, Яку хтось вимучив за місяць чи за ніч. Ні, інша сила, буйна, незборима, Вогнем і пристрастю напоює ту річ. Ні, інша сила так цілющо діє, Словам велику надає вагу, Бо з нею світ цвіте і мелодіє І світло б’є крізь морок і пургу. Без неї рими, точні й милозвучні, Поет Василь Симоненко Не варті навіть драного гроша – Слова звучать примусить сильно й гучно Лише одна поетова душа.