https://youtu.be/CkNI4hbmSyg
В кінці відео спогади моєї бабусі Ружицької Анастасії Михайлівни.
Забуттю не підлягає.
(Присвячую своїм бабусям, що пережили голод.)
Чорною хмарою лихо зсунолося,
Безкровною війною пророцтво збулося.
...Забути нам важко роки ті голодні,
Терпне душа від почутого й сьогодні.
Теми голоду в наш час стали модні,
Так кажуть ті, що ніколи не були голодні.
А як же факти страшної правди?
А ті жертви, що нам були прадіди?
Ті прабабці, пратьоті, прадяді,
Як всі ті,що були тоді при владі?
Чи й далі мовчати, не вірити?
Якою міркою совість нам міряти?
Як можна на чорне сказати біле,
При свідках живих сплюндрувать наболіле.
Чи маємо право не знати, обминути
Зневажити пам'ять, мільйони забути?
Заклинаю! Молю Вас! Прошу!
Ще бубуння жива, має пам'ять хорошу.
Чи ж у очі їй не дивитися
Як за нас усіх буде молитися...
Голодомор. Україна, ХХ століття. Не маємо права забути.
"Награбоване в українських селах зерно радянська влада пароплавами і потягами вивозила за кордон. За золото для диктатури пролетаріату. А українські селяни гинули з голоду..."
"Іноземні мандрівники, які відвідували нашу країну впродовж віків, озивалися про неї одностайно: "Земля ця дуже багата і щедра". На такій землі просто не могло статися такого. Але сталось..."
"Коли вмирає людина, зникає цілий світ. Коли мільйони ідуть у прірву, зникають цілі галактики. Якщо ти забудеш, за ким б`є цей дзвін, він битиме за тобою..."
