Поетичне слово мого краю


Альона Войтова-Ружицька
Народилася у 1971 році . Рідне село -- Верхівка .
Вірші пишу з дитинства . В творчому доробку уже нараховується чотири виданих у світ збірки поезій . Видавалися в м. Вінниця видавництвом " Книга-Вега ". Добірку поезій пропоную користувачам і прихильникам цього блогу .


        Я вклоняюсь тобі , Україно !

Я вклоняюсь тобі ,Україно ,
За стійкість твою неземну ,
Спливають роки швидкоплинно,
Твою не зронивши красу .

Ти, як завжди , сліпучо-вродлива,
І тіж самі-- калина й верба .
Лине пісня в гаях -- просто диво,
Лиш у пісні --  неспокій , журба .

Ти в житті пережила чимало ,
Доля тернами вбрала шляхи.
Ти спокою ніколи не знала --
І під гнітом вмирали роки.

Тому вклоняюсь тобі, Україно,
За стійкість твою неземну .
Я вірю, я знаю : невпинно
Ти шукатимеш правду свою.



Віншую тебе , моя земле

Мій древній Рове, ти сьогодні -- Бар,
Поділля славного неоціненний дар,
Дрібненька крихітка вкраїнської землі,
Де час лишив літописи свої .
О, земле барська, гілко яблунева,
Тебе колись обрала королева,
Дала піднятись у короткі строки,
Подарувавши місту лад і спокій .
Але не раз, пригноблена, стражденна,
Вмивалась кров'ю ти, нагайкою січена .
А пам'таєш , мій величний Баре ,
Як набігали на тебе татари ,
Та як поляки мучили, душили,
Поки їм на те стачало сили ?..
Й хоча спливли роки, ідуть століття,
Ти не забув страждань і лихоліття .
В віках відлунює поетика твоя ,
В піснях про Кривоноса й Нечая .
Бо ти піднявся, гордий і красивий,
Зелені села взявши під опіку ,
Мій рідний Баре, будь завжди щасливий,
Хай Бог тобі додасть удачі й віку .


       ************

Уявляю, як буде красиво,
Як заквітують усі садки .
Мій Бар , то велике диво --
Він люд наш чарує віки .

Тут уперше побачили світ
Визначні  Буняковський ,
Смогоржевський, Ганицький .
Гостювати любили і слали творчий привіт
Словацький, Руданський, Свидицький .

Ще згадувати можна багато
З часів трипілля й по-сьогоднішні дні.
Ми землю нашу шануємо свято
І складаємо, співаємо про неї пісні .



                 Землякам.....

На отчій землі поновляється сила.
Відрадно душі в кругу земляків .
Ця мить -- найдорожча, бентежно-щаслива,
Так було і є із прадавніх віків .

Гніздо родинне давно уже звите,
В нім пережито сувій життя .
Тільки пам'ять, як тіло збите
Терпить біль і душевне виття .

Щира любов до барського краю,
Що купається в білих садках ,
Кожен раз Вас сюди повертає--
У дитинство, -- по рідних стежках.

До того гаю, де юність шуміла,
Де під спів солов'їв цілувались уста,
Де молодість вірити вміла
І в думках покоряла міста .

...І тішиться серце, і застилає очі
Все рідне й таке дороге .
Люди привітно впізнають пообочі
І це неодмінно снаги додає .
                           Знайомство з поетом В.Кобцем





       Тульчинське училище культури
 Спеціальність :
" Бібліотечна справа "
Заочне відділення
Випуск 2010рік
Презентація збірок Альони Войтової-Ружицької


                 Тульчин


Тульчин -- південне Подільське плато,
Про нього розповідати можна багато .
Ще з часів Кривоноса й Ганжі ,
Тут писалися героїчні вірші .
...Загарбаний Туреччиною, польським магнатами
Був люд простий мордований не одними катами.
У володінні Потоцьких--" королівство Тульчинське"
За пишним багаством являлось злочинським.
Та доля і історія,-- великий мала шлях
Залишила місту згадку в тих краях.
Окрасою зосталися за всі знущання ті,
Потоцького палаци в славетнім Тульчині .
Подій було багато: приїзди видатні
Історію писали в місті Тульчині,
Тут знамениту працю Суворов написав,
Тривалий час Трембецький в місті проживав.
Він ,як і Словацький, бідним співчував
І всю красу Вкраїнську в поемах описав.
Як тут не згадати Пушкіна перо --
Так, зустрічей багато в Тульчині було .
Живе Тульчин і досі культурно і завзято,
Мелодії безсмертні тут звучать крилато.
Твори Леонтовича шанують люди свято
І гостей приймають як завжди-- багато.
Високої культури красиве місто це,
У цім переконалось століття не одне.
І лине, лине слава, слава Тульчина,
Де духовна спадщина щедро проросла.



Мусиш знати.

Якщо людина життю не радіє,
Якщо черства її стала душа --
Таке серце любити не вміє,
Воно не варте й дрібного гроша.

Людина ця милосердя не знає,
Біля неї не знайдеш тепла .
Скупа сльоза ,і та часто дрімає,
Від такої чекай лише зла.

І любити її немає за що ,
  І проклясти -- Бог їй суддя,
А сказати щось добре --нема що,
Чомусь у горлі застрягли слова .

Тож живи й озирайся в минуле,
Раптом там ти образив когось,
Чи тебе ще ніде не забули--
Придивись , може , ти уже " щось".


Найдорожча мова.

Ти мов багато можеш знати,
За це тобі і шана, і хвала.
Та лиш одну ти мусиш пам'ятати.
Якою мати вчили розмовляти,
Якою перші промовляв слова.
Не відвертайся від своєї мови,
З якою ти мужнів і ріс,
Якою батько розмовляли
до посивілих кіс.
Ти з нею був і в радості, й тривогах,
Не раз звертався нею ти до Бога.
Можливо, ти тепер на чужині
Давно вже з дому, на чужій землі.
Та українську рідну мову
Ти збережи в своїй сім'ї .
Ти мов багато можеш знати ,
За це тобі і шана, і хвала.
Та лиш одну ти мусиш пам'ятати ,
Якою мати вчили розмовляти ,
Якою перші ти сказав слова .



    Джерело життя

Проснулось сонце. Розцвіло всюди.
Втекла з росою вранішня зоря .
Барвиться день, радіють люди --
Благословенна будь свята земля .

Дивлюсь на тебе і не надивлюся ,
Далечінь спереду й ззаду далечінь,
У твоїх просторах очима утоплюся,
Бо я тільки гостя, я --сонця тінь .

А ти вічна ,ти -- святиня ,
В порівнянні із тобою я --ніхто .
Земле моя рідна , Богове творіння,--
Ти -- моє життя і душі тепло .


     Спадщина

Майбутній мій нащадку ,
У свою спадщину прийми
Книгозбірню , для початку ,
Складену роками і людьми.

Впродовж багатьох віків
Як символ свого роду
Книгу предок твій беріг--
В ній невмирущий дух народу.

Най проросте в тобі минувшина
Паростком вічного слова .
Ним пишається наша земля.
Мабуть, не потрібна й промова.

Пропоную останню свою збірку Вашій увазі.

            "Пізнай самого себе"

    Я хочу, щоб Ви, читаючи цю збірочку, перейнялися усім серцем цією календарною обрядовістю. Щоб Ви побачили ту любов і красу, яку витворили наші предки. Вони зуміли обставити своє життя неминущою оздобою, що в кожну пору року має свої барви, мелодії, слова. Загляньте і ви в далекі віки і відчуйте себе нацією, що з правіків належить до могутньої і прекрасної у своєму національному розмаїтті європейської цивілізації.
   "Пізнай самого себе" -- закликав Григорій Сковорода. Це і є шлях до особистого щастя, а значить, і до процвітання всього народу, його благополуччя.
    Дожили нарешті, до того часу,коли можемо щедрувати, колядувати, засівати, влаштовувати купальські ігрища чи співати в дні Різдвяних та Великодніх свят духовні пісні, триматися давніх звичаїв.
   Ця моя скромна праця допоможе Вам зрозуміти звичаї, традиції, фольклор нашого народу. Бодай частково ці віршики розкривають чуття, вірування, бажання, мрії про його життя.
   Я не відкриваю нічого нового, а лише привертаю увагу до наших історичних святинь. Шануйте  народні звичаї, використовуйте  їх у своєму житті, щоб воно стало ще цікавішим і насиченішим.


                                                                 ***

                                          Допоки існуєм людьми,
                            Доки мова наша іскриться,
                            Усім серцем линемо ми
                            До тебе, українська традиціє.
                            Доки пісня звучить солов'їно,
                            Доки танців не вщухла луна,
                            Ми вертатимем тобі, Україно,
                            Усі звичаї наші, обряди й 
                                                                   свята.                        
                             Ми клянемося духом народу,
                             Що відродимо нове життя.
                             Козацтво виборювало свободу--
                             Ми, нащадки,-- своє майбуття!



                                         Віночок
                      У красивому віночку
                      Веселиться дівчина в таночку
                      В неї витвір на волоссі не простий--
                      Віночок у дівчини чарівний.
                      Бо дівчині треба знати,
                     Що та як у віночок вплітати,
                     Скільки має бути квіточок
                     І яких нав'язують стрічок.
                     Скажу вам -- не проста це штука,
                     Віночок плести -- то ціла наука.
                     Кожна квітка дівчину оберігає,
                     І кожна стрічка символ має.
                    
    Усього в українському віночку має бути дванадцять квіточок. І кожна -- лікар, і кожна -- оберіг. Наприклад: цвіт калини, вишні, яблуні -- символ розуму, любисток, васильки -- символ відданості, вміння приносити користь. А от ромашка приносить здоров 'я , мак і волошка -- дають сон і оберігають думку, незабудка і барвінок -- розвивають зір, чорнобривці допомагають позбутися головного болю.
  В' язати стрічки теж треба вміти і  символіку їх знати. Скажімо, найпершою в' яжуть світло-коричневу стрічку -- символ землі-годувальниці; жовті -- символ сонця, за ними -- зелені , символ краси і молодості, блакитні, сині -- символ  неба і води, жовтогорячі символ хліба, фіолетові -- символ мудрості, калинові -- символ душевності, щирості, рожеві -- символ достатку.        

   Перший купіль

Ой налила матінка купіль чарівну,
На любистку, на рум 'янці настояну.
Тую воду купільну розвела медами,
Щоб минало лихо дитину садами.
Ой буде солодкою доленька дитяти,
Бо упали в тую воду цукерки й дукати.
Щоби розум ясний мало, уміло писати,
Під пеленку, при голівці клала ручку мати.
А коли купала -- весело співала,
Щоб її дитина без горя зростала.   


     Звичай   

Є красивий звичай у мого Поділля:
Вишиває хрещена рушник на весілля
Пестить голкою тканину, ніжить руками.
Вишиває щастя й долю світлими нитками.
Є хороший звичай у мого Поділля:
Випікає хрещена коровай на весілля.
Рум' яніють колосочки, голуби й калина,
Щоб жила радісно молода родина.
Є ще щирий звичай у мого Поділля:
Приносить хрещена горілку на весілля.
Лийся-лийся в келихи,прозора горілко,
Щоби в сім' ї новій не бувало гірко.


  СВАТАННЯ

Як настала свята неділенька,
Зашарілася в хаті дівонька.
Бо йде староста зі сватами,
Наречений із батьками,
Всі веселі й урочисті,
В них наміри гарні, чисті.
Лиш у декого страх холодком--
Не відправили б з гарбузом.
Та ось настала та мить,
Коли серце з радості щемить.
Гуляє сватання назначена неділля .
Молоді щасливі -- скоро вже весілля.

 ЗАПРОСИНИ

Стелися, барвінку,
Віночком та зіллям --
Сердечно Вас просим
На наше весілля !
Що то за дівчина,
Святошно вбрана, заквітчана?
Чиї ж то подружки?
Чи не молодої-- дружки?
Калачі й "гуски" рум'яні --
Приходьте гості бажані.
Благословив Господь, тато і мати.
Прийдіть молодим добра побажати.



    КОРОВАЙ

На середині стола,
Де молодий та молода,
На почесному місці,
Чи в селі то, чи в місті.
Стоїть красень -- коровай,
Біля нього хоч співай.
Виблискує пахучий, величний,
Такий заквітчаний, дивовижний.
Будуть тим хлібом пригощати--
Не забудьте молодят обдарувати.


Дивовижні візерунки-прикраси на такому "весільному великому хлібі", як коровай, мають свою символіку.
Тут дубові листочки -- символ здоров' я, колоски -- життєве багаство, голуб з голубкою -- вічне кохання, калина і квіти -- то все на щастя молодим. До короваю кликала мати тих сусідок, у яких був лад у сім ї.
"Благослови, мати, своєму дитяті коровай готувати", -- говорили молодиці, беручись до великою справи. Виробляючи і прикрашаючи коровай, вплітали у пісню гарну дорогу молодому подружжю. Коровай символізував багаство, достаток, заможність родин

ВЕСІЛЛЯ

Ой що ж то за юрба йде?
То дружба молодого веде,
Веде з родиною і світилкою,
Трясе в руках ялинкою.
Та ялинка -- вже не деревце--
Строкато вбране стрічками гільце.
І музики гарно грають,
Знають, що свати чекають.
Чекає молода та її родина,
Бо настав той час і хвилина.
Просимо гості, ласкаво вас--
Весіллячко буде у нас .

7квітня
Благовіщення

Благословив Бог землю-- дивина,


   7липня
Івана Купала

Ой на Івана тай на Купала
Дівчина-красна віночок пускала.
Ой пливи, віночку, та все по воді,
Щоб спливали в парі роки молоді.
Ой не піду в нічку папороть шукати,
 Бо несе юнак віночок голівку убрати.
Буду з ним щаслива в таночку співати.
Коло вогнища Купальського нечесть проганяти.
Танцювати буду з ним біля Марени,
Там зламаю з деревцяти гілля зелене.
Покладіть його, матусю, та на огірочки,
Нехай щедро вродять на весілля дочки.
Ой спасибі тобі, чарівне Купало,
Що з глибини віків до нас завітало
Веселиться молодь, співає, радіє--
Цінувати звичаї народ наш уміє.


12 липня
Свято Петра і Павла

Сонце, спека, у розквіті літо
Свято Петра починає жнива.
Святий Петро зажинає жито
"Вгору, сонечко, вгору,
Хай я нивоньку дожну.
Скільки в небі зірочок,
Стільки в полі копичок.
Зіроньки в небі світили,
Копоньки поле укрили."
Розквітло літо у своїй красі,
До свята Петра і Павла готуються всі.
Перестала зозуля у садах кувати,
Бо прийшли святі жито зажинати.



День святої Мокрини
1 серпня
У День святої Мокрини
В осені перші іменини.
"Свята Мокрина осінь приносить",
Тому завжди дощ, хоч ніхто не просить.
Прогнозують люди осінь цього дня.
Якщо тобі цікаво, перевір, чи не брехня.


День Пророка Іллі
2 серпня

Пророк Ілля -- наступник Перуна --
Бога блискавок та грому.
Ще колись, століть багато тому
Сталася велика зміна --
Перуну прийшла заміна.
Головне місце зайняв наш Ілля,
Християнство прийняла земля.
Хто працює, хто пророка шанує,
Того святий Ілля врожаєм почастує.
Ще й знову засіє озиму пшеницю,
Вистудить річку, спече паляницю.
Адже " на Іллі новий хліб на столі".


День св. Великомученика Пантелеймона
9  серпня

Непомітно відкочується літо,
Холоднішають серпанкові тумани.
Усе, що сонечком було зігріто,--
Дбайливо сховане господарями.
Та ні, не усе, он бабця-мудрачиха
У в' язочці несе пахучі трави.
Ще з досвітку старенька трендичиха,
Молячись, пішла уздовж канави.
Святий цей день Пантелеймона,
Він для людей -- велика оборона.
При пожежі чи при хворобі
Святу ікону май при собі.









Водохреща Богоявлення Господнє Ще за тиждень до свята Сільська парубоча громада Випилює хреста з льоду, Де священик набирає людям воду. Воду не просту, а ОСВЯЧЕНУ, Цілющу -- Богом збагачену, Бо свята йорданська водиця Ще не раз їм згодиться. -----------------------------------------------------------
15 лютого Стрітення Ще морози тріскучі, ще лютує зима, Та вже пахне весною, і все те дарма. Літо сьогодні з зимою стрічається, Тож нехай зима начувається. Ідуть люди в церкву воду святити, Разом із тим будуть свічі палити. Сила в тім є велика, магічна -- І вода цілюща, і свічка "громична" Віра в їх силу збереглася й досі -- Змиває та водичка погляди косі. А свічку бережуть, хто на цім знається, Під час грози палять -- грім боїться, ховається. Масляна З жартами, зі сміхом і горілкою Святкують Масляну з колодкою. Цілий тиждень співають, гуляють, В радості Великий піст зустрічають. Що ж то за Масляна без питва ?! При цій думці важка голова, І вареники з сиром не такі, І млинці зі сметаною аж гіркі. Ой вип'ємо, родино, Щоб нам все родило. А господині зберуться в четвер. І колись так було , й дотепер. Компаніями горілоньку будуть пити, А корівоньки -- теляток водити. Прислів'я:"Масляна, Масляна, яка ти мала. --Якби тебе сім неділь, а посту одна!" Благовіщення 7 квітня Благословив Бог землю -- дивина, Збудилася від сну вся живина, Бо від Введіння і до Благовіщення Земля відпочивала, сили набирала. А сьогодні теж велика новина -- Благовісника славить пташка весняна. Вербна Неділя За тиждень до Великодня Вербна Неділя -- то велика подія. Навозили на подвір'я вербового гілля. Посходилися всі -- і старі, і малі, В церкві поклонилися Богу до зелі. Скінчилася відправа, окропили вербу, Віднині вона має силу чарівну, Святити вербу -- звичай дуже старий. Та вірять здавна, що він помічний.

Новий рік, або свято Василя. Вставай синку, годі спати,Проснувся день -- пора йти посівати.Святий Василь -- то є Новий рік,Обсипай, щоб жилося краще, як торікОбсипай людей на щастя,На здоров я, на добро .Щоб із хати зло втекло .У цей день хлопчині раді--Двері з ночі при параді .За такий візит дитині Гроші і солодощі в торбині.



Свято Меланки. За тиждень після Коляди Маємо Щедрий вечір, або Меланки. Лишень за стіл посідали, Як під вікном заспівали Ой не спів то, а щедрівоньки-- Зі святами вітають дівоньки. Бажала Меланка господарю статку. Щоб у сім ї все було в порядку.






Свят-вечір Сяє на небі вечірня зоря, Сповіщає людям про дивні діла. Про те, чого світ просвітився-- У Божої Матері Син народився. Благословляє Свят-вечір кожну родину, Збирає докупи в урочисту годину. Закликає , запрошує на тайну вечерю, Віншує достатком кожну оселю. А вже завтра , Свят-ранком, Діточки під кожним ганком Христа славити будуть, вихваляти.
Будуть співати -- колядувати..











             Олег Васильович  Нечай

     Народився у с.Верхівка 1976р.
     Закінчив Барський гуманітарно-педагогічний  коледж ім.М.Грушевського
     В 2008 році закінчив Вінницький педагогічний інститут
     На данний час директор Верхівської ЗОШ І-ІІІ ст.

                   Матусі
ВІЗЬМУ Я РУШНИК ТОЙ, ЩО ТИ ВИШИВАЛА,
ВІН КВІТАМИ ПАХНЕ, ЩО НА НЬОМУ ЦВІТУТЬ ЗВІДУСІЛЬ,
ЗГАДАЮ ДИТИНСТВО І НІЖНІ МАТУСИНІ РУКИ,
І СЕРЦЕ СТИСКАЄ МОЄ ЧИ ТО, ЖАЛЬ ЧИ ТО БІЛЬ.

МОВ СИЗА ЗОЗУЛЯ, ВОНА ВІДЛЕТІЛА У ВІЧНІСТЬ,
ЗАЛИШИВШИ ЛЮДЯМ У ДІТЯХ Й ОНУКАХ СЕБЕ,
І ПЛАЧЕ ДУША, І РИДАЄ ДОЩАМИ ПРИРОДА,
ЩО БІЛЬШЕ НА СВІТІ ІЗ НАМИ НЕ МАЄ ТЕБЕ...

Я ДИВЛЮСЯ В НЕБО І СОНЦЕ ЧЕРВОНЕ ТЬМЯНІЄ
ВІД ТОЇ ГІРКОЇ СЛЬОЗИ, ЩО ПЕЧЕ У ОЧАХ,
ТА ЖАЛЬ, НЕ ВЕРНУТИ НАЗАД ТЕ, ЩО БУЛО Й МИНУЛО,
І БІЛЬ, НАЧЕ НОША, ЛЕЖИТЬ НА СИНІВСЬКИХ ПЛЕЧАХ.

ЖИТТЯ, ЯК ТА ЗІРКА, ГОРІЛО ІШВИДКО ПОГАСЛО,
МОЖНА ВІЧНО ШУКАТИ В ЖИТТІ НА ПИТАННЯ ОТВІТ,
ТА БІЛЬШЕ НІКОЛИ-НІКОЛИ НЕ ВИЙДЕ НАС ЗУСТРІЧАТИ,
МЕНЕ ІЗ СІМ`ЄЮ МАТУСЯ МОЯ ДО ВОРІТ.

ЯК ХОЧЕТЬСЯ ДУЖЕ НАЗАД ПОВЕРНУТИ МИНУЛЕ,
ХОЧ БИ НА ХВИЛИНКУ, ЧИ, МОЖЕ, ХОЧА БИ НА МИТЬ,
ЩОБИ ЗАПИТАТИ У НЕЇ: " ЯК ВИ ТАМ, МАМО?",
ТА ЧОРНА МОГИЛА НАД НЕЮ БЕЗМОВНО ЛЕЖИТЬ.

ВІЗЬМУ Я РУШНИК ТОЙ, ЩО МАТИ МОЯ ВИШИВАЛА,
ВІН КВІТАМИ ПАХНЕ, ЩО НА НЬОМУ ЦВІТУТЬ ЗВІДУСІЛЬ,
ЗГАДАЮ ДИТИНСТВО І НІЖНІ МАТУСИНІ РУКИ,
І СЕРЦЕ СТИСКАЄ МОЄ ЧИ ТО ЖАЛЬ, ЧИ ТО БІЛЬ.






                 Пам'яті Світлани Дамидюк  


Похмурий грудень сльози ллє свої ,
І сніг кружляє, падає до ніг ,
Бо відлітаєш,  горлице, у вічність
І покидаєш батьківський поріг .
Життя скінчилось, наче пісні спів,
Було воно коротке й чисте ,наче роси .
Бо рано залишила ти цей світ ,
Немов весняні води верболози .
А ти весела була й молода ,
Красу ти горлиці та ружі -квітки мала,
Хвороба не могла зломить тебе,
Бо до життя любов ти в пісні передала .
У тебе обриси -- пелюстка доброти,
Хоч серце мужньої і вольової жінки ,
Бо в голосі з'єднать зуміла ти
Красу і мужність пісні українки .
І хай твій голос золотий луна ,
Та над могилою співають солов'ї,
Щоб край завжди наш пам'ятав співучу
Доньку подільської священної землі .
Нехай похмурий грудень сльози ллє,
І сніг кружляє, падає до ніг ,
Бо відлетіла ти за небокрай землі,
Залишивши пісні -- духовний оберіг.

















                                      Габрійчук Микола Михайлович   


   У 2001 році видав книгу "  Пригорща здоров'я ".
     У 2004 році книга " Домашній цілитель " .
     Ще видав дві гумористичні книги " Вибився в люди "      і  " Без відриву від подушки ".


                                         Світлана  Драпак
   
          






  МОЄ СЕЛО
Високії гори, широкі простори,
Гаї кучеряві, сади і поля.
Це що за країна? Та це ж Україна,
Моя, і твоя, і наша земля.

Лани неозорі, річки тихоплинні,
І синії очі джерел і ставків.
Це ж рідна Верхівка. Моя тут домівка,
І гнізда лелечі, і подих віків.

Тут Лядова-річка несе свої води,
І Бровар цілющий – дзвінке джерело.
Чарівна місцевість, чудова природа,
Моє неповторне і гарне село.

Під килимом сніжним і цвітом рожевим
Ти завжди прекрасна, Верхівко моя.
Тут я підростаю і вірші складаю,
І як найдорожче люблю тебе я.

Люблю синє небо і ключ журавлиний,
Квітучі галявини, спів солов’я.
Я вірю в майбутнє своєї країни,
А з нею ростиму й радітиму я.


  КРАСА ВЕРХІВКИ
Веселий спів пташок! Яка краса!
Квітки, дерева, зорі й небеса.
Немає кращого куточка в цілім світі,
Ніж моя Верхівка в яблуневім цвіті.

Назавжди залишайся ти такою,
Чарівною, прекрасною, домівко.
І в серці будеш ти зі мною,
Моя перлино, дорога Верхівко!

  ЧУДОВА КРАЇНА
Живу я в чудовій-чудовій країні,
Де в росах ранкових купається сонце.
Тут сніг найбіліший і проліски сині,
І сонячний зайчик стриба на віконце.

Я щиро люблю цю казкову країну,
Бабусин рушник і віночок барвистий,
Ромашки у лузі, вербу і калину,
Що вбралась у пишне червоне намисто.

Чарівна Верхівка – дитинства країна,
Ставки і джерельця, і Лядова-річка.
Тут пісня найкраща, дзвінка, солов’їна,
І школа, і друзі, і люба сестричка.

Хай завжди у нас червоніє калина,
І сонечко лагідне всім усміхається!
Хай квітне й зростає моя Україна,
І мрії крилаті дитячі збуваються!


УКРАЇНА – РІДНА ЗЕМЛЯ
Моя Україна – це рідна земля,
Сади яблуневі, зелені поля.
Моя Україна – це сонце в блакиті
І стрічки веселки, дощами умиті.

Моя Україна – це вранішні роси
І коник-скрипаль на духмяних покосах.
Моя Україна – це жито й пшениця,
Пиріг запашний і джерельна водиця.

Моя Україна – це рідная ненька,
Бабусенька сива, хатина біленька.
Моя Україна – це дружна родина,
Могутня, єдина моя Україна.

  НАМАЛЮЮ ЛІТО
Намалюю стежечку, де проходить літо,
І легенький вітерець, що летить над житом.
Намалюю бджілку, що бринить у квітці,
І красенів-лебедів на Лядові-річці.

Намалюю Бровар – джерело привітне
І ніжну ромашку, що у лузі квітне.
Намалюю Юлінки, чарівні, у квітах,
І співочих птахів на зелених вітах.

Намалюю річечку, маленьку Мощанку,
І тумани сиві, що котяться зранку.
Намалюю Україну – найкращу у світі,
І Верхівку рідну в калиновім цвіті.

Намалюю небо, вишите зірками,
І любу сестричку на руках у мами.
Намалюю радість, намалюю свято,
І дитячу мрію, сонячну, крилату.














Янкович  Олександр  Іванович
(1932р.н.)






Любовь
Я хотел Любовь понять
И сколько для этого дней
Мне пришлось себя упражнять,
Чтоб достичь любви идей.

Пришлось в разитии- знании,
Повысить жизни знания кругозор...
Учить себя в не знании--
Получить от Совести укор!

Я ощутил в сердце Любовь!
Все преобразилось вокруг.
Получилось -- родился я вновь,
Стал я человечеству друг!

Все люди мне стали родны.
Стерлись все злобы границы.
Все нации на земле-- сыны,
Едины, как в книге страницы!



Искусство.
Искусство-- это есть раскрытие
И взятие благородных высот:
Всестороннее Духа и Ума развитие,
Чтобы всемирно умнел Народ!

В мире человечества есть:
Солидарность Любви и Добра,
Повышает человеку цену и честь
Без крикливого нажима -- ура!

В мире человечества:
Стороники Лжи , солидарности Зла---
Такие убили Совесть и Честь,
У них злы и коварны дела.

Благородство любви и любить
Почемуто заброшено в Народе,
А без него не умеют дружить,
И семьи неуживаются в Роде.


***
Бог ненуждается в доказательствах.
Аксиома Любви всегда верна.
Боль любви в изменах, в предательствах,
А Любовь-- Божественна, Свята !

 Бога не определяют толпой,
Бога узнают всегда одиноко...
Кто работает умом и душой,
Кто вдумуется очень глубоко.

*** 
Чем больше умных людей,
Чем крепче лобви союз,
Тем счастья придет быстрей--
Народ Земли будет зез военных обуз.

Будь как Солнце беспрартейно!
Будь как Небо все в любви!
Оно старо! Оно и современно--
Злобой , коварством себя не губи!













***************** ...Черствіють душі. О, Боже, Боже!Кричати хочу, а чи допоможе?Не всіх війною обпекло,Для українських іуд -- Україна, то зло.Ота стражденна, не скорена БатьківщинаВ якій живе найрідніша родина....Забулися, забулись й повторили,Розпалили ще раз вогнище війни,Вже між братами кров пролили.Господи! Навіщо ж так вони.Схиляю голову, молюся і благаюПідключайте люди совість і мізки,Схаменіться -- бумеранг завжди вертає,Зловмисні дії вам обернуться слізьми.О, Боже, Боже! Змилосердься.Почуй нас Господи-- не сердься.Відкрий всім правду в брехні глибокій,Пошли нам мир! Даруй нам спокій! ****************** Не має горя чужого – Горе прийшло до всіх. Хтось не може збагнути цього, Або ж від реальності втік. Я страх не засуджую – Я байдужість зневажаю. Хто в серці болю не несе, Тому начхати на це все. …Буде прозріння, бодай з роками Й народ таки прийде до тями. Колись спливе брехня на зовні І відкриються очі сльозами повні. Простіть їм діти – сироти чужі, Простіть їм вдови – донечки не наші, І Ви простіть – чужі мами, Що лежать в землі синочки Ваші. Герої не вмирають! А час все перетре. Жаль, що Героїв ніхто не поверне.



МУСИШ ЗНАТИ... Якщо людина життю не радіє, Якщо черства її стала душа -- Таке серце любити не вміє, Воно не варте й дрібного гроша. Людина ця милосердя не знає, Біля неї не знайдеш тепла. Скупа сльоза, і та часто дрімає, Від такої чекай лише зла. І любити її немає за що, І проклясти -- Бог їй суддя, А сказати щось добре -- нема що, Чомусь у горлі застрягли слова. Тож живи й озирайся в минуле, Раптом там ти образив когось, Чи тебе ще ніде не забули -- Придивись, може, ти уже "щось".



Для наслідування ... Перший заробіток. Пройшли роки, та пам'ятаю й досі Оті красиві нові папірці. Мною вперше зароблені гроші Я тримала, стиснувши в руці. Були радістю очі налиті, І усмішка цвіла на лиці, І перші дарунки в цій миті Я купила за гроші свої. Матусі -- квітчасту хустину, В ній завжди буде молодою, А батькові -- теплу свитину, Хай гріється, рідний, зимою. Пригадую зі щемом цю подію: Щасливі і здивовані батьки. Батько в серце оселив надію, Мати сльози витирала зі щоки.





О світе мій! Все в цім світі тимчасове, Нестримно швидке і летюче, Лише природа й ти, любове, Безсмертна й водночас болюча. Все народжене мусить померти, Збудоване -- зруйнується роками. Лише природа не боїться смерті-- Служить віддано людству віками. О світе мій! Творіння Боже, Дай розуму нам і жаги, Щоб ми цю землю любили гоже І як найдовше змогли зберегти.



"Велич" Ницістю просяк, немов розсолом, Черствий, бездушний крісломан. Дивиться з погордою, з докором, Із мерви слів -- обіцяний обман. Ті, що просять, знизують плечима: Мов, так і так -- гора проблем, Чекають, червоніючи, стидаються очима, У відповідь холодно:"Розберемсь". Отакеє робить велич із людьми, Кажуть:"Не дай бог з Івана пана" З людством розмовляють, як з свиньми. І це вже не комедія, а драма.


Спалена любов Попрощались холодно, наче восени, Навіть не помітили --плакали сини. Роз' їдає душу нам їдкий туман, Та розлука краще, ніж гіркий обман. Заснувала серце павутина зла -- Я тобі простити більше не змогла. Відпустила вітряну я твою любов, Прошу, не вертайся ти до мене знов. Вже зів'яла черемха у нашім саду, На твоєму поводі я вже не піду. Роз'ятрилась рана, похолола кров, То була омана,тільки не любов. Заберу всю мудрість у твоїх словах І спалю свою любов, і розвію прах. Гордість. Тобі важко, а ти смієшся, Безжально краючи душу собі. Сміх крізь сльози. Схаменешся -- В'яне серце в пекучій журбі. Ти полум'ям гориш сама собою, Хоч очі захлинаються з плачу. Змахнувши сльози мимохіть рукою, Ти спалюєш себе немов свічу. Розлучення батків Вона тремтить, в очах сховався страх, Як та краплина на краю листка. Боїться відірватсь -- свій відзеркалює жах, І віра у життя стала хитка . Мати чи батько? Вибирає дитина Задовольнити чиї їй амбіції ? В душі аж тенькнула натягнута пружина -- Дві рідні людини і дві різні місії. Дві любові зотліли й розвіялись, На різних дорогах осілий пил. Мрії дитячі із сущим гнівались Тоді, як сльози боялись розплавити тил.


















поетичне слово мого краю ******************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************** Батькова груша. Дзижчить над грушею бджола, Сад п'янко пахне солодом. Вересень. Ще так багато тепла! А в мою душу повіяло холодом. Це ж ця груша, що навесні Очі батька милувала цвітом, Що зеленими плодами у вікні Виманювала в сад спекотним літом. ...У серпні його не стало, А я смакую доспілу грушу, Та ось із рук зірвалася, упала Й опекла мою змучену душу. Несу їх дві рум'яні Тобі на могилу. Гірко, щемко на серці, Мов за якусь провину. Ти так любив це деревце, Так нетерпляче чекав урожаю. Мабуть, відчував, що востаннє все це. А я не знала, не знаю, не взнаю... ******************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************** Щасливий сон. Тату, ти снишся мені знову Живим, веселим -- ніби наяву. Я чую жартівливу твою мову, Як добре, тату, що я ще сплю. Вже час прокинутись, співають півні,-- І розтає твій образ вдалині, Та я не хочу, і надії дивні Тримають ще тебе вві сні. Я ще посплю, а ти побудь зі мною, Щось розпитай мене, щось розкажи. Мій сон щасливий -- я з тобою. Татусю, рідний, говори, ну говори. ... Прокинулась. Сонце мріє молодо, На гіллі співають пташки, А в серці снігом й холодом До тебе день замітає сліди. *************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************** Бібліотекарям. Цей храм німий,де спочивають музи --століттями вважається святим. У Ярослава Мудрого в заслузі, бібліотекаю відкрився тим,хто цінував минувшину і думи, глибоку мудрість пращурів своїх. Хто для нащадків спадщину беріг. І ми сьогоднішні й прийдешні, чужі, приїжджі і тутешні у цьому храмі черпаєм науку, у ньому забуваємо про скуку. Для віку різного й уподобань ,у бібліотеці є багато знань. Плюс-- комп'ютери в придачу , всім полегшили задачу. Бо ми, хранителі духовні, історичну роль відіграєм. Книзі -- шану ми сьогодні , велику шану віддаєм. Ми є оаза у пустелі, що око радує людське. Ми -- світло у краю тунелі, що життя продовжує мирське. Альона Войтова (бібліотекар).*********************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************Покинута хата. Ця хата кинута давно, Бо від села була далеко. Лиш вітер залітає у вікно Й на дахові гніздиться лелека. Мов метелик, загубилася між трав, Конає у вільхах зелених. У ній давно вже ніхто не спав І не гонив думок химерних. Старенька, злущена вітрами, Не раз промокла під дощами -- Гірчить хата полинами І обростає пишно бур'янами. Тут сови літають окаті, А то кричать в лиху годину. І лиш зима ночує у цій хаті Й холодить давній спомин про людину. (із збірки "Рожева мрія")**********************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************Здавалось мені. Мені дитиною здавалось, Плентались, тягнулися роки, Що життя шалене заховалось, І мені його вже не знайти. Та я росла, мудрішала роками. Оглянулася, а молодість пройшла. Гей, роки, вертайтеся до мами, До поки мене старість не знайшла. І з тих пір живу самообманом, А життя згорає , мов свіча. І пливуть роки мої туманом, Зачинити їх -- нема ключа. Утікають, догоряють -- не спинити, Залишився згарочок життя. А мені би ще весною жити... Жаль, немає у минуле вороття. ********************************************************************************************************************************************************************************************************************************«Тімірязєвка»********************************************************************************************************* Вінниця – красиво! «Тімірязєвка» – диво! Премудросте земна – бібліотеко, Хранителько історії віків! Ти важлива в цім світі, як Еко – Храм науки нетлінних скарбів. Незамінна помічниця – книготека, Криниця для спраглих умів. Для зболених душ – аптека, Незгасне світло столітніх томів. Не міліють джерела могутнього слова, Минувшини збережені знання. «Тімірязєвка» – як основ основа, Надія майбутнього дня. Ти стала сучасна, нова, Гостинно двері відкриті твої, Допомогти і змінити готова Шляхи розвитку навіть в селі. Хтось не знає, не вміє, не хоче, А ти, як той поводар, Виводиш з пітьми всіх охоче, Маючи стійкість, бажання і дар. Ці слова не для реклами, Гарну справу оцінено давно. «Тімірязєвка» з нами роками, Надихає і творить добро.************************************************************************************************************************************ 02.02. 2017 р. Альона Войтова-Ружицька Бібліотекар с. Верхівка, Барського р-ну *********************************************************************************************************** Від автора: від усієї душі бажаю процвітання цій бібліотеці, а її працівникам – оптимізму, нових трудових звершень і надійних шляхів забезпечення стійкого розвитку бібліотечної галузі та подальшого впровадження нових послуг! ********************************************************************************************************************************************************************************************************************************************** Із нової збірки **********************************************************************************************************************************Ти прийшов до мене сном, В нім , не взяв з собою. Нема місця ще обом – День прокинувся з журбою. А була ж бо юна, Кажуть, що й красива Зі своїм Васильком Все життя щаслива. І зросли синочки Соколи - хлоп’ята. Покохали - полюбили -- Пуста стала хата. По кімнатах ходжу З вітром розмовляю, Як згадаю свою долю – В задумі ридаю. Де ж ті літа ділись? Душа у тривозі. Розбрелися, розлетілись – Старість на порозі. Звітую слізно проти ночі Знаю, Боженьку гнівлю. Правду кажуть поза очі, Що тебе й досі люблю. І солодке, і полине Пережили ми удвох. Та, життя на двох єдине Розділив між нами Бог. Тяжко дітям пережити, Що ж сказати, мені, Вони вчать життя любити, А я лічу без тебе дні. Розумію, внуками б радіти Та, серце смутком огортає, І ніде правди діти – Мені так тебе не вистачає. Змиритись би – серце просить Ілюзій дивних не плекати. Нічого це, крім болю, не приносить Знаю, там будеш мене чекати. Настане час, прийде пора Зустрітись у потойбіччі. Та, ще горить моя зоря Бо, за здоров’я ставлять діти свічі. А ти , приходь до мене в сні Поговори і дай пораду. Полегши одинокі мої дні Нехай хоч в сні знайду розраду. *******************************************************************************************************************************************************************************************************************************************Гриценко В'ячеслав Іванович**************************************************************************************************************************************************************************************************************Вірш про Верхівку****************************************************************************************************Вулиця Зарічна у Верхівці є З самого дитинства доля там живе. Лядовою річкою ділиться навпіл -- Краса Верхівки наш славний поділ. Тут зустрів дівчину чисту як роса, Вроду волошкову вінчала коса. Відшуміла юність і нема коси, Сині-сині очі не змили роки. Гарнії дівчата, гарнеє село У шовковій зелені красується воно. Досі тече річка у далекий край, Якщо там бував, то і ти згадай. Бо жива Верхівка! Жваве ще село. І живуть в нім люди Всім бідам на зло!